Читаем Ловець тіні полностью

Позаяк хлопець із дівчиною подорожували автостопом, довелося проглядати години записів з телекамер спостереження, установлених на дорогах та швидкісних трасах, і, зважаючи на характер справи, залучити до роботи купу персоналу та всіляких засобів. Зникнення не вважали убивством, бо не було на те ніяких підстав, і ніхто також не думав, що це є викраденням, проте була задіяна неймовірна кількість сил і ресурсів.

Зрештою, попри всі об’єктивні труднощі щось виявити, стало відомо: Бернгард та Анабель у липні крутилися біля заправки на околиці Флоренції, на швидкісній трасі А1, так званій Трасі сонця. Зупиняли машини й просили підвезти їх до Рима.

Телекамери відеоспостереження на заправці зафіксували той момент, коли двійко молодих людей сідали до легкової автівки. Перевіривши номер, з’ясували, що машину було викрадено, однак обличчя водія розгледіти не змогли. Та завдяки особистим здібностям Моро поліція таки вийшла на злодія.

Це був відморозок з попередніми притягненнями за крадіжки та пограбування. У нього був свій почерк: запропонувати легковірним туристам підвезти їх, а потім змусити передати йому все їхнє майно під дулом пістолета. Підозрюваного зловили під час масової облави на злочинця. У нього вдома окрім «беретти» із затертим номером матрикули знайшли речі зниклих молодят: гаманець Бернгарда і золотий ланцюжок Анабель.

На думку слідчих, відморозок не врахував фізичної форми юнака, який, напевно, вчинив спротив під час пограбування. От і довелося стріляти. А далі, охоплений панікою, убив ще й дівчину, щоб потім сховати обидва тіла.

Після арешту чоловік визнав, що вчинив пограбування, однак на свій захист заявив, що ні в кого не стріляв і що висадив парочку за містом.

«У місці — треба ж такому! — що виявилося якраз за кілька сотень метрів від того пункту, де знайшли тіла», — зауважила Сандра.

Однак два роки тому ніхто їх там не шукав, адже відморозок під час першого слухання справи змінив свою версію. Признався в подвійному вбивстві, заявивши, що тіла викинув у річку.

Водолази обнишпорили все русло річки, але так нічого й не знайшли. Утім суд прийняв до відома готовність звинувачуваного до співпраці з юстицією, засудивши його до довічного ув’язнення, але дозволивши серед численних пунктів вироку можливість попросити одного дня (не надто вже й далекого) про особливий режим утримання на волі в обмежених умовах.

Тепер було очевидно, що признання виявилося частиною розробленої адвокатами стратегії: перед такими безсумнівними доказами йому порадили визнати вину, хоча то й було неправдою. Ішлося про один з недоліків судової системи, однак у той час батьки парочки, включно з могутнім банкіром, нарешті задовольнилися, адже мали винуватця, котрому винесли максимальну форму покарання. Що певною мірою компенсувало відсутність могили, над якою можна було поплакати. Італійські органи влади зі свого боку надали німецьким колегам докази ефективності своєї роботи. Віцеквестор Моро отримав численні подяки та значно підвищив свій професійний рейтинг.

Усі залишилися задоволені. До тієї миті.

Поки страшна правда являлася світу, Сандра зняла комбінезон і поклала все обладнання для фотоогляду місця злочину до службової машини.

За кілька кроків від неї збентежений Моро надавав перше інтерв’ю на радість журналістам найважливіших телеканалів — місцевих та загальнонаціональних. Його обличчя у світлі прожекторів було геть виснаженим і втомленим. За ним виднівся ліс, де знайшли тіла загиблих. Перед ним — ліс мікрофонів.

— Бернгард Єґер та Анабель Меєр, — чітко промовив він імена перед телекамерами. — Двадцять три роки і дев’ятнадцять.

— Як вони померли? — запитав журналіст.

Моро пошукав його обличчя серед інших, однак в очі сліпили фотоспалахами.

— Ми розглядаємо їх як третю пару, що стала жертвами монстра. Та зважаючи на той факт, що вони зникли більше ніж два роки тому, а виявлені рештки тіл перебувають у стані глибокого розкладу, є підстави вважати, що вони були перші.

Протягом двох років убивця жив собі спокійно, а тепер перетворився на чудовисько.

«Пенітенціарій казав, що його хтось захищав, — пригадала Сандра. — Хто і навіщо? Невже справді хтось може перейматися ним більше, аніж смертю двох невинних?!»

Астольфі став на бік отих безглуздих захисників, а вона його викрила. Комісар Креспі запевняв її, що судмедексперт тут був ні до чого, що діяв у нападі миттєвого божевілля. Однак Маркус відкинув оту гіпотезу. А тому Сандра тепер вірила лише йому.

Їй кортіло поглянути в обличчя іншим його спільникам, хай би ким вони були. Хотіла, аби вони затямили собі: хтось розкрив їхній план. Позаяк поліція не мала наміру розслідувати самогубство судмедексперта та його можливі причини, Сандра все одно хотіла послати їм вісточку. Вона чомусь не мала сумніву, що пенітенціарій таке ухвалив би.

Це спало їй на думку, коли вона побачила, як комісар Креспі виходив з лісу: як справжній вірянин, він перехрестився.