Читаем Ловець тіні полностью

Ішлося про «щасливу комбінацію подій». Основним фактором виявився ніж, що стирчав з грудей. Він застряг між ребрами, убивця навіть не спробував його вийняти й змушений був покинути в тілі жертви. А це запобігло надмірній втраті крові. До того ж лезо пройшлося по м’яких тканинах, не зачепивши артерій. А ще — врятувати життя дівчині допомогла цілковита непорушність, спричинена фактом, що тіло було міцно прив’язане до сидіння альпіністським шнуром. Ця обставина допомогла стабілізувати внутрішні кровотечі, і вони не стали летальними.

— Таким чином гіпотермія перетворилася на перевагу, — завершив судмедексперт, — вона уможливила збереження життєвих функцій.

Сандра не вбачала нічого «щасливого» в тій послідовності. Хай там як, але клінічна картина Діани Дельґаудіо була дуже важка. Навіть якщо результат відчайдушного операційного втручання, якого дівчина щойно зазнала, буде успішним, ніхто не зміг би передбачити, яке життя на неї чекає.

— Ми ж бо щойно повідомили батька й матір, що їхня донька померла, — промовив начальник поліції, даючи зрозуміти присутнім, якої шкоди ця помилка завдала іміджу поліції.

Сандра поглянула довкола себе. Можливо, хтось із колег вважав, що в тих батьків принаймні залишалася якась крихта надії. Напевно, і комісар Креспі думав так само. Але в його випадку католик-практикант узяв гору над копом. Для справжнього вірянина всі вчинки Господа слідують певній меті й у всіх діях, навіть найболючіших, завжди приховано якесь послання, якийсь іспит чи урок. Однак вона не вірила. Навпаки, вона була переконана, що зовсім згодом доля знову постукає у двері тих батьків — як той кур’єр, що помилився з доставкою пакунка з подарунком і повернувся, щоб його забрати.

Якась частка душі Сандри тішилася тим, що всі вказали на Астольфі як на відповідального за вранішню помилку.

Однак певною мірою була винна й вона.

Якби Сандра наприкінці фотографічного вивчення місця злочину не заплющила очей, поки «дзеркалка» робила останні кадри, вона б раніше помітила рухи в погляді Діани. Її мовчазне й відчайдушне прохання про допомогу.

Її відволік тоді мобільний дівчини, але це не могло правити за виправдання. Сама лише думка про те, що могло статися, якби вона це помітила аж кілька годин по тому — можливо, вже повернувшись додому або в лабораторії поліції, — була нестерпна.

Вона теж могла стати співучасницею убивства тієї ночі. «Я її врятувала? Справді я?» — запитувала вона себе. Правда полягала в тому, що Діана врятувалася сама. А заслуга дісталася Сандрі, і це несправедливо. І тепер вона має мовчати, щоб урятувати імідж поліції. Ось чому вона не могла суворо засуджувати судмедексперта.

А тим часом квестор закінчив давати прочухана підлеглим.

— А тепер щезніть з моїх очей!

Усі почали підводитися з місць, а найпершим із зали вилетів Астольфі.

— Ви затримайтеся, агентко Веґа.

Сандра негайно перевела погляд на командира, запитуючи очима причину. Але той відразу звернувся до Креспі:

— І ви теж, комісаре.

Сандра помітила, що за порогом у коридорі вже топчуться інші колеги, інша команда, готова зайти до залу.

То були члени ЦОС — Центральної оперативної служби. Особливого підрозділу, що спеціалізувався на розслідуваннях справ про організоване злочинство, роботі під прикриттям, відстежуванні за кордоном та арешті втікачів, серійних злочинах і злочинах, вчинених із особливою жорстокістю.

З-поміж колег, що всідалися на місця, Сандра впізнала віцеквестора міської поліції Моро.

То був молодий поліціянт, який уже побував у бувальцях. Моро заслужив собі таку славу після того, як арештував одного з босів мафії, котрого розшукували майже тридцять років. Моро поклав для його арешту всі сили, цілком відмовившись від приватного життя й пожертвувавши своїм шлюбом, так що зрештою навіть сам утікач від закону похвалив його, коли той надівав йому наручники.

Моро дуже поважали. Усім хотілося працювати під його керівництвом. То була еліта з еліт Державної поліції. Однак віцеквестор зазвичай працював з тими самими, усього в його команді було чоловік п’ятнадцять. Перевірені, з якими він виконував складну роботу, поділяв тяжкі будні служби. Ті, хто давно звик виходити з дому на світанку, не маючи уявлення, коли знову побачать своїх рідних. Моро добирав собі неодружених; казав, що не любить виправдовуватися перед вдовами та сиротами. Вони між собою були мов єдина родина. Навіть поза роботою багато часу проводили разом. У єдності була їхня сила.

В очах Сандри вони були чимось на кшталт монахів дзен. Пов’язані спільною обітницею, що виходила далеко за межі присяги погонам, які вони носили.

— Він зробить це знову.

Моро оголосив це, повернувшись спиною до присутніх, бо саме йшов вимкнути світло в залі. Ота інформація впала на присутніх одночасно з темрявою. Тиша, що зависла по тому, змусила Сандру здригнутися. На мить їй здалося, що вона загубилася в темряві. Однак через секунду засліпливий промінь відеопроєктора повернув їй навколишній світ.

На екрані з’явилася одна з фотографій, зроблених на місці злочину вранці нею самою.