Читаем Культ полностью

— Шо, не виспався? А може, то всьо — СОН? — сказавши це, Корій обвів театральним жестом кабінет і весело захихотів. — А якщо говорити відверто, то я прийшов сюди влаштовувати власні інтереси. Між тобою і мною. Ти знаєш, відносно чого. Пам'ятаєш, як ми тоді літали в Азатоті, га? Ото були, курча ляґа, дні... А тепер, коли всьо можеш, якось і не так вже цікаво, як уявлялось... нема романтики. Нуднувато... Але брешу. Брешу, цікаво і зовсім не нудно. Клянусь.

"Так він же божевільний, як той щур у бомбосховищі", — подумав Юрко.

— Так от, шось я не туди зайшов. Мав на думці спитатися: якого милого ти ше тут? Га? Я ж тебе вроді як попередив — не дрочи мені мозґи. Не грай зі мною в дурні ігри. Але ж нє — мусив ти слухати, шо тобі різні придурки говорять.

— Як ви знаєте? І взагалі, якого біса... то всьо... та вся комедія? Я ж чув голос директора, де він? — нарешті наважився спитати Юрко.

Корій лише знову розреготався.

— Не суттєво. В моєму теперішньому становищі знати — це як дихати. Андрій є там, де й був, а от питаннячко на засипку — де ти? Але приємне на потім. Тепер справи, бо час не жде. Я багато думав, як би то тебе краще копнути в сраку, шоб ти тілько-но ногами зафуркав до свого Львова. Місто в нас невеличке, але не без заскоків. Усі всіх знають. Нікого зайвого нам не потрібно. Але ти нежданно-негадано показав таке, — Корій у награному здивуванні повів головою:

— ...шо я аж не сподівався. І подумав: "Най си малий поганяє зі мною перед смертю". Так шо вирішив я тобі дати шансу. Ти знаєш, які ставки в тій грі, правда? Знаєш-знаєш, по тобі видно. Вони всім кажуть... вони як шлюхи, це точно. Тільки скажу тобі таке — для тебе це вже кінець. Ти ніц тут не зарадиш, хоч би й тріс. Ти вже не виплутаєшся.

Банзай сковтнув слину, однак свіжою рот не заповнився. Він мусив щось відповісти, аби Корію не здавалось, що перемога за ним.

— Ти постійно блефуєш. Мені казали, шо ти маєш силу, але той, кого ти хочеш випустити, на тебе ложив...

— Ха, так тобі казали ті старі пердуни із Ззовні? Вони всі вже впали в маразм. Називають себе Богами Сивої Давнини, а насправді — купка склеротичних престарілих маразматиків, які колись навчилися літати за межами тіла. Чесно, Банзаю, ніяких Богів Сивої Давнини немає, це щось на зразок астрального Ротарі-клубу. Дешеві панти. Я так тобі всьо кажу, щоб ти не дуже розчаровувався, коли побачиш своїх тих нібито друзів. Повір, коли ти запізнаєшся із ними поближче, тобі стане соромно, а ще більше — гидко. Це старі пердуни, не побоюсь я повторювати тобі. Та вони вже такі старі, що й забули навіть, як пердіти.

І всьо, шо вони наговорюють на мого Майстра Леонарда — це брудні й недотепні інсинуації. Як казав наш горячьо любімий Ґарант, сітуація отлічяється на сто восємдєсят процентів. А мій пан і Майстер Леонард — це, так би мовити, одного поля ягідки. Кажуть, вони добре знаються на вищих рівнях. Можна сказати, брати по духу. Але бачиш, м і й пан більше гармоніює з моїм внутрішнім світом... І взагалі, чого я перед тобою виправдовуюся — захочу, і ти здохнеш на моїх очах від простати, за якісь півгодини, — раптом аґресивно сказав Корій. — Хочеш такого?

— Нє-а. Ти ше мав сказати, де директор. Я чув його голос...

Корій закотив очі й голосно зацмокав язиком:

— Бож-же, Боже... яка дурна дитина. Скажи, Банзаю, у тебе ж затримка розумового розвитку, я вгадав?

І раптом промовив голосом пана Андрія:

— Ну то як, Юро, підемо знову їбати Аліску, як тоді? Чи тепер, може, твою Дарцю? Вона ж тоже ше та штучка...

Банзаю підкосилися ноги, і він тихо сповз по стіні. Він точно спав, це сто відсотків, нема питань, не може бути питань, всьо о'кей, я сплю, а раз сплю, значить, то не насправді, а раз не насправді, значить, хай діється, що діється, а я мав вас всіх глибоко в дупі, і робіть собі ЩО ХОЧЕТЕ, бо я болт забив на сновидіння...

— Ну-у-у, Банзаю, ну ти і слабак... а ше так вимахувався: "Мої сновидіння. Рефлєксії"... — саркастично кинув Корій. — Та твої всі рефлєксії до дупи, коли відмовляють рефлекси при якійсь там тупій, банальній, ординарній ІМІТАЦІЇ. Гівна варті ті твої записи. Направду. Дурного робота. От, наприклад, ти знаєш, що ми з тобою зараз спимо?.. Гей, ти шо?.. Альо-о-о-о!!!

Нараз Корій підійшов впритул до Банзая — той саме марно намагався втратити свідомість. Але ніяк не вдавалося. Корій притулив йому до чола два пальці, і по Юрковому тілу прорвався потужний електричний імпульс. Його злегка підкинуло в повітря, по шкірі забігали мурашки. Почувся запах паленого волосся.

Корій взяв його під руки,

(хай собі робить, що заманеться, мені пофіґ, я ж бо сплю)

підволік до столу і всадив у крісло, а сам побіг і знову зайняв позицію головуючого.