Читаем Культ полностью

Банзай обійняв її, і потік слів миттєво припинився. Дарця тепло дихала йому в губи. Він заглянув у її темні очі, очі лані, вогкі, блискучі очі, очі без дна, у яких дуже легко втопитися, очі без жодних запитань чи заперечень. У її очах він бачив щось, чого не було в погляді Солі: не прохання виграти її так, щоби потім було важко ходити, а лише бажання бути поряд із тим, хто не насміхатиметься, не кричатиме, не ображатиме її і не буде пробувати кривдити її й зачіпати за живе. Дарця проповзла по ньому вище, тягнучись устами до вуха.

— Ну давай, гашиш, анашу, чи шо ти там маєш. Ходи, ну?.. — так само вперто нашіптувала вона, дихаючи прямісінько у вухо.

Із театральним стогоном зітхнув (він просто кайфував від малої) і, вставши, поліз у шафу за кальяном. Дарця, збуджена, пішла за ним.

— Оце він? — спитала Дарця шанобливо.

Зовні кальян дуже нагадував лампу-торшер. Приблизно метр від землі, тонкий і вишукано високий, немов хлопчик-катаміт у гаремі старого педофіла, з дерев'яною різьбою по корпусу. На самому чубкові була металева чашечка для тютюну та вугілля. Унизу була велика скляна посудина, що за формою нагадувала хімічну колбу. У колбі (із товстим склом) була вода, в яку з дерев'яної верхньої частини заходила металева трубка. Колба наполовину була заповнена повітрям, і від того повітряного прошарку тягнувся металевий трубчатий отвір; у той отвір вставлявся довгий смугастий шланг (фактурою він нагадував покриття електрошнура до праски радянського зразка). На кінці шланга був довгий позолочений, прикрашений різьбленням мундштук.

Дарця сіла на п'ятки й розглядала кальян, водячи по ньому пальцем.

— Ходи на кухню, — сказав Юрко. — Треба розпалити вугілля.

Він витяг із паперового мішечка кавалок кам'яного вугілля, з полотняного — посріблені щипці. На кухні він над полум'ям нагрів кавальчик, тримаючи щипцями над пальником, аж поки той не став вишневим у кількох місцях.

— Тримай, — сказав Банзай, коли вони вже знову були перед кальяном. Дарця слухняно взяла жарину і стала злегка дмухати на неї, підтримуючи червінь. Банзай тим часом натягнув на верхню чашечку фольгу з-під шоколаду. Фольга мала багато пробитих голкою дірок; із внутрішньої сторони до неї кріпився згусток якось масної липкої речовини.

Коли фольга була щільно припасована згустком досередини, Банзай промовив:

— Клади вуглинку на фольгу, тим розпеченим донизу. Будемо розкурювати.

Дарця поклала вуглинку, як Банзай і просив; він тим часом сів на підлогу, застелену жорсктим твердим килимом, і почав що було моці втягувати в себе повітря через цибух. Коли закрутилася голова, він передав цибух Дарці.

— Тягни.

Нарешті у темряві рознісся запах терпкого тютюну з яблуками. З вуглини завився стійкий димок. Поки мала ще тягнула, він відчинив вікно.

Кальян перенесли до ліжка, щоб можна було курити, сидячи на підлозі й опираючись спинами об його край. Банзай узяв із ліжка коцик — крім того, що з відкритого вікна тягнуло гірською зимною вогкістю, у квартирі було студено через відмикання опалення. Банзай накрив їх обох коциком і, тримаючи одною рукою мундштук, пояснював:

— Просто так передавати цибух не можна. Треба скрутити шланг у кільце, — він показав, як. — І я мушу тебе двічі постукати по долоні. Так-во.

— То чесно такий звичай є, чи ти сам придумав? — спитала вона з лукавим виразом.

— Чесне слово.

Дарця притулила кінчик мундштука до губ і затягнулась. Розлився запах тютюнових яблук. Вона випустила дим ротом і передала шланг Юркові.

— А де ти його взяв, Банзайчику?

— В універі мав одного знайомого. З Дамаску. Гомік, розумієш? До мене замаланювався. А коли мав їхати додому, подарував його мені. Казав, що буде завжди любити...

Дарця наморщила носа. Він наморщив носа у відповідь і дав їй затягнутися з його рук. Таке, згідно зі словами Фаєза, гоміка з Дамаску, традиція цілком дозволяє.

— А воно зовсім, ні крапельки не втикає?

— Абсолютно. Максимум, шо ти відчуєш, — розслабленість у руках і ногах. То ж, блін, не гашиш.

Так вони курили, говорили, просуваючись крізь час.

Банзай розповів Дарці, що має на думці поставити у коледжі невеличкий перформенс. Спитав, чи вона б не хотіла взяти у ньому участі. Дуже б навіть хотіла, відповіла вона.

Дарця лягла, стягнувши на себе більшу частину коца, але Банзай не протестував. Вона поклала голову йому на коліна і розглядала засклений плакат Роберта Фріппа на обклеєній нотами стіні. Банзай гладив її темне волосся, пропускаючи його через пальці. (Воно завивалось на кінцях.)

Серце її, як лютня: ледь торкнеш — і відізветься.

11

Серце її, як лютня: ледь торкнеш — і відізветься.

По гуркоту холодильника Банзай зрозумів, що з'явилося світло. Була без п'яти північ. Вони курили та говорили чотири години.

Дарця подивилася на нього.

— Тобі сумно?

Він знизав плечима. Була байдужість. Він ліг коло неї на розстелений коц. Зняв з її плечей шлейки комбінезона, дивлячись в очі. Темні очі, очі лані, очі без дна і без жодних запитань у них. Банзай міг чути, як голосно калатає її серце. Вона дивилася на Юрка, і Юрко бачив у ній дитину; бачив у ній свою доцю, яку хотілося