Читаем Культ полностью

Павуку ж увижались жорстокі розправи над своїми кривдниками — тисяча і одна ніч довгих ножів у гопівських ґетто, підпорядковані йому загони чорних СС "П'ястуки правди" для винищення пацанів... марилося, що одного разу, коли гопи прийдуть зібрати данину, він зробить у повітрі досконалу "блоху" — смертоносний прийом бойового гопака — проломить ногами стриженому мерзотнику грудну клітку, а хтось із бандюг раптом панічно вигукне: "Шухєр, пацани, он на баєвой гапак ходіт!"... Уявлялось, як він носитиме за пазухою величезний тесак-мачете для четвертування, загорнутий у бавовняну хустинку для витирання крові, орудуматиме ним у ґетто направо і наліво... марились ріки крові та гори м'яса, міхи кістяної муки та віґвами скальпів, скрині, повні коралів із їх членів, палі з насадженими на них головами кривдників, ряди трилітрових слоїків, всередині яких у формаліні плавають здивовані гопівські очі, їхні цирозні печінки та атрофовані сім'яники. Оце був клас для Павука!!!

Коли Банзаїв електронний годинник показав 16:53, Ростик заспокійливо поплескав хлопців по плечу і замовив крихкі пиріжки-круасани. Дякувати Богу, він передумав скуштувати гарячі флячки.

— Не переживайте, народ! То ж звичайнісінькі сільські бики. Ми ше змусимо їх... гм-м... як то кажуть у народі, забашляти нам і вам бабки.

На щастя, Ростик не став їсти круасани в кафе. Він надкусив один, ще один віддав Банзаю, а решту поклав у паперовий пакетик і помалу жував дорогою (він узагалі дуже трепетно ставився до солодкої випічки, а тому в глибині душі тішився, що так багато круасанів залишилося йому).

Коли вони прийшли на призначене місце — тінисту алейку парку, де вельми зручно робити облави на хіпаблудів, — там уже тіснилося чоловік так приблизно двадцять. Банзай побачив, як Павук намагається облизувати сухі губи пересохлим язиком. А Семпльований, напевне, раз-по-раз витягує руку, щоб натиснути на клавішу "Escape", аби вийти з цього дурнуватого сайту.

Ростик зупинився, продовжуючи насвистувати ностальґійну мелодію з "Хрещеного батька". Поліз у кишеню, розгорнув пакетик і доїв круасани (вишнева начинка-мармуляда іще парувала). Піднявши очі, він побачив, що хлопці дивляться на нього в німому благанні.

— Хочете трохи?.. — спитав він із напханим ротом. Семпльований зачаровано подивився на того і лише повільно похитав головою у німому запереченні. Здавалось, він упав у транс. Павук навіть не хитав головою, лише досадливо копнув купу листя.

— Ото вони? — спитав розчаровано за якусь хвилину жування Роня, все ще ротонапхано. Головою він кивнув у бік гопотні, яка аґресивно (і досить-таки розгублено) позирала у їхній бік. Час від часу котрийсь гоп вигукував щось образливе, від чого решта гопів починала реготати.

Прожувавши, витерши рот хустинкою від налиплої цукор-пудри, Роня підхопив втрачену мелодію і наказав усім наближатись.

Ростик привітався уголос, проте нікому руки не потиснув: так почалися мудки.

Спочатку гопи виклали їм свою точку зору стосовно проблеми. Вони оперували такими проґресивними поняттями, як "он мєня напрягає", "ми вас всєх захіпаблудім", "будете нам всім башлять бабкі" і таке інше.

— Я подібний на хіпаблуда? — м'яко спитав Ростик у головного гопа.

— Нєт.

— Тоді давай відійдемо, я тобі дещо розтлумачу.

Такого повороту подій гоп очікував найменше. Це ВІН прийшов тлумачити, ВІН прийшов качать сваї права, і ВІН абсолютно не збирався вислуховувати повчання якогось гоміка-педанта.

Проте він пішов. Вони відійшли на п'ять метрів убік, Ростик — із піднятим підборіддям, зі складеними за спиною руками, гоп — із руками у кишенях, зі святою переконаністю у власній вищості над опонентом.

Спочатку була тиша. Ростик говорив дуже тихо, лише для двох пар вух. Потім у сутінках почувся вигук:

— А чьо він маю дєвчьонку пасилаєт?

А потім:

— Да? Ти увєрєн? Да в жизні таго нє будіть! Якім-та хіпаблудам! Да пашол ти!..

Моментально по цих словах кулак Ростика заїхав тому знизу в щелепу. Гоп упав на коліна, притискаючи руки до підборіддя. Він сплюнув рожевим. Ростик підняв того за лікоть і продовжував свою едукаційну роботу таким самим суґестивним голосом. Тепер гоп, підтримуваний за лікоть, лишень кивав без слів. По якихось семи хвилинах вони повернулись. Гоп підійшов до своїх друзяк і тихо переповів усе в кількох словах. "П'ятьдєсят грівєн?" — не вірячи власним вухам, вигукнув хтось із юрми.

— Ну то як? — по короткій паузі голосно спитав Ростик, який уже став зліва від Банзая.

— Харашо, — тихо промовив вожак.

— Передасте філки ось тому чоловікові, — Ростик кивнув головою на Банзая. Той мовчки пускав ротом кільця пари, думаючи у цей момент про Дарцю.

— І пам'ятай, що я тобі казав.

Гоп неохоче кивнув головою і пішов. Компанія, яка прийшла сюди натовкти бузі хіпаблудам, розчаровано попленталась услід за ним.

Через два дні до його кабінету заповз верховний гоп. Нічого не промовивши, він дав Банзаю десять купюр номінальною вартістю у п'ять грн. кожна. Зі всіх папірців до нього пильно приглядався батько Хмель.