Читаем Код Да Вінчі полностью

Згідно з офіційними даними, Андре Берне був зразковим громадянином. Жодних проблем з поліцією — ба, навіть штрафів за паркування в недозволеному місці. Він навчався в приватній школі, тоді в Сорбонні, яку закінчив з відзнакою як фахівець у галузі міжнародних фінансів. Інтерпол повідомляв, що ім’я Берне час від часу з’являлося в газетах, але тільки в позитивному контексті. Здається, він допоміг розробити систему безпеки, завдяки якій Депозитарний банк Цюриха став лідером в ультрасучасному світі електронних технологій. Виписки з рахунків кредитних карток свідчили про пристрасть Берне до мистецьких альбомів, дорогого вина і компакт-дисків із класичною музикою, зокрема симфоніями Брамса — їх, вочевидь, він слухав на неймовірно дорогій стереосистемі, яку придбав кілька років тому.

«Нічого», — зітхнув Колле.

Єдине, що сьогодні зацікавило Інтерпол, — це відбитки пальців, які, очевидно, належали слузі Тібінґа. Керівник науково-технічного відділу сидів у зручному кріслі біля протилежної стіни і саме читав повідомлення від Інтерполу.

Колле глянув на нього:

— Є щось?

Той знизав плечима.

— Відбитки належать Ремі Леґалудеку. Він у розшуку за дрібні злочини. Здається, його вигнали з університету за те, що переставляв дроти в телефонах, щоб не платити за дзвінки... потім піймався на дрібних крадіжках. Злам і пограбування. Ухилявся від оплати лікарняного рахунку за термінову трахеотомію. — Він подивився на Колле і хмикнув. — Алергія на арахіс.

Колле кивнув, пригадавши, як поліція проводила розслідування в ресторані, який не зазначив у меню, що якась мексиканська страва містить арахісову олію. Один довірливий клієнт помер просто за столом від анафілактичного шоку, ледь скуштувавши замовленої страви.

— Мабуть, Леґалудек сховався тут від переслідування поліції. — Експерт усміхнувся. — Сьогодні бідоласі не поталанило.

Колле зітхнув.

— Добре. Відішліть краще цю інформацію капітанові Фашу.

Експерт пішов виконувати наказ, а тим часом до кімнати увірвався інший агент науково-технічного відділу.

— Лейтенанте! Ми знайшли щось у стайні.

Агент був такий схвильований, що Колле міг припустити лише одне:

— Труп?

— Ні, капітане. Щось... — він завагався, — несподіваніше.

Колле потер очі і пішов за агентом до стайні. Щойно вони зайшли до темного затхлого приміщення, як агент показав на високу дерев’яну драбину в центрі, сперту на горище з сіном високо під стелею.

— Раніше цієї драбини тут не було, — зауважив Колле.

— Не було, капітане. Це я її поставив. Ми знімали відбитки біля «роллс-ройса», коли я побачив на підлозі цю драбину. Я б не звернув на неї уваги, якби щаблі не були стерті й вимазані болотом. Це означає, що драбиною хтось часто користується. Вона якраз дістає до горища з сіном, тож я її поставив і поліз подивитися, що там.

Колле подивився на високу копицю сіна, до якої було прихилено драбину. Хтось туди постійно лазить? Звідси горище здавалося зовсім занедбаним, щоправда, більшої його частини знизу не було видно.

Нагорі на драбині з’явився старший агент науково-технічного відділу. Він дивився вниз.

— Вам напевно буде цікаво це побачити, лейтенанте, — сказав він і жестом запросив Колле нагору.

Колле втомлено кивнув, пішов до старої драбини і поліз нагору. Драбина була старомодна і звужувалась догори. Уже доволі високо Колле мало не зісковзнув із тонкого щабля. Стайня під ним закрутилась. Але він опанував себе і швидко подолав решту щаблів. Агент, що стояв нагорі, простягнув йому руку. Колле схопив її і незграбно виліз на горище.

— Це там, — сказав агент, показавши кудись у глиб бездоганно чистого горища. — Тут тільки одна пара відбитків. Скоро знатимемо, чиї вони.

Колле напружив зір, намагаючись розгледіти у тьмяному світлі те, що стояло біля дальньої стіни. Що за дідько? Це був повний комплект найсучаснішого комп’ютерного обладнання — два вертикальні процесори, монітор з пласким екраном, колонки, набір жорстких дисків і багатоканальний звукозаписний пристрій з автономним джерелом живлення.

Чому це хтось вирішив працювати аж тут? Колле підійшов до комп’ютера.

— Ви вже оглянули систему?

— Це пост прослуховування.

Колле сторопів.

— Прослуховування?

Агент кивнув.

— Найсучасніше обладнання. — Він показав на стіл, завалений електронними деталями, інструкціями, інструментами, дротами, паяльниками та іншим електронним мотлохом. — Тут хтось добре знає свою справу. Більшість цього обладнання не поступається нашому. Мініатюрні мікрофони, фотоелементи, оперативні запам’ятовувальні пристрої високої ємності. Тут є навіть ці нові нанодиски.

Колле був вражений.

— Ось вам повна система, — сказав агент, простягнувши Колле пристрій, не більший від кишенькового калькулятора. Від нього відходив невеличкий дротик, на кінці якого висів шматочок тонесенької фольги, завбільшки з поштову марку. — Це високо-. потужна звукозаписна система із жорстким диском і перезаряджувальним акумулятором. Пластинка фольги на кінці дроту — мікрофон, поєднаний із фотоелементом.