Читаем Холодна Гора полностью

Тут я роблю виняток для незначної кількості заарештованих закордонних агентів і для Ніколаєва, котрий уже був розстріляний, і можу з цілковитою відповідальністю й чистим сумлінням стверджувати, що всі в’язні, які пройшли через машину НКВС із середини 1936 і до 1 грудня 1938 року, незважаючи на те, визнали вони свої провини чи ні, були юридично, морально й політично невинуватими.

Були вони подвійно невинуватими. Жоден із них не займався шпигунством, жоден не продавав свою країну німцям чи японцям, жоден із них не планував і не здійснював актів саботажу. Але, можливо, вони були винні в розумінні радянської політичної поліції, не будучи винними в злочинах, у яких їх звинувачували? Можливо, вони дійсно змовлялися не проти радянської влади, як такої, а проти лідерів партійного режиму? Або хотіли підпільними методами підготувати повалення сталінської тиранії в партії? Можна припустити, що секретна поліція диктатора викрила їхні таємні задуми й тоді оголосила їх контрреволюціонерами, саботажниками та агентами іноземних держав з метою позбавати симпатії народу, яка завжди була на боці ворогів тиранії? Нічого подібного. Заарештовані не були ворогами соціалістичної революції, навпаки, вони були її поборниками й переважна більшість їх не була навіть противником диктатора. Дуже мало хто з них дійсно був в опозиції, але навіть і вони давно капітулювали й припинили всяку нелегальну діяльність. Переважна ж більшість арештованих не лише ніколи не була в жодній опозиції до диктатора, а навіть симпатизувала йому. Багато хто з них був переконаним сталіністом і сам свого часу активно боровся з опозиціонерами різних мастей. Заарештовані за своїми політичними переконаннями зовсім не відрізнялись від мільйонів тих, кому пощастило уникнути арешту.

Арешти здійснювались випадково. В глибині своєї душі дехто з арештованих справді затаїв антидиктаторські настрої. Ці їхні настрої збігалися з настроями величезної кількості простого народу.

Але вони ніколи не дозволяли собі ті настрої висловлювати вголос, добре усвідомлюючи, які наслідки це матиме для них та їхніх родин.

Якщо ж ці ретельно приховувані почуття могли слугувати достатньою підставою для арештів, то в такому разі або 8 мільйонів заарештованих слід вважати забагато, або 152 мільйони замало. Після подій 1932 і 1933 років свідомість народу постала проти диктатора. Селяни не могли вибачити йому голодних років і смерті від голоду мільйонів своїх братів. Робітники та інтелігенція в містах не могли змиритися з придушенням свобод. Та всі ці почуття були задавлені. Голодні роки минули, економіка поступово набирала обертів. Люди сподівались, що успіхи в економіці сприятимуть поверненню втрачених свобод.

Народ потроху забував лихоліття й чекав на кращі часи. У серпні 1936 року цей процес господарського та духовного воскресіння народу було брутально перервано раптовою публікацією звинувачень проти Зінов’єва, Каменєва та їхніх «спільників». Почалася нова ера в розвитку Радянського Союзу, ера «великих чисток».

Навіть сьогодні, коли сплинуло стільки років, громадська думка Заходу не збагнула, про що йшлося. Європейська та американська преса стежила за процесами з великою увагою. Люди, які сприймали процес за чисту монету й вірили зізнанням звинувачуваних, ставили перед собою питання: «Як сталося, що ціла стара більшовицька гвардія революції майже вся без винятку стала на бік ворога та, згідно з їхніми власними зізнаннями, готувала страшні злочини проти своєї країни, своїх соратників і виступала проти своїх власних ідей, за утвердження яких йшла на тортури. І все це заради реставрації капіталізму, проти якого вона боролася все життя»? Ті ж, хто не вірив офіційнім повідомленням і жодному слову зізнання, також поставали перед загадкою: «Навіщо звинувачувані зізналися в злочинах, яких не скоювали»? Але увага всіх без винятку була звернена до показових процесів над колишніми лідерами партійної опозиції.

Як буржуазна, так і пролетарська преса поринули у вир криміногенних питань, що виникали у з’вязку з московськими процесами. Ніхто не зробив спроби зазирнути за фасад цих гучних процесів, ніхто не проаналізував того, що діється з радянським суспільством. Слідом за процесом Зінов’єва й Каменєва в січні 1937 року розпочався процес П’ятакова та Радека, а роком пізніше — Бухаріна. Кожному з цих великих процесів передували масові арешти, масовими арештами ці процеси й завершувалися. Арештовані належали до найрізноманітніших прошарків радянського суспільства.

Процеси розпочалися арештами колишніх учасників опозиції.