Читаем Кайдашева сім’я полностью

 Мелашка посадила огірки коло самого тину. Огірки зійшли, як зелене руно. Показались ранні огірочки. Мотрин півень перескочив через тин та давай вибирати Мелащині огірки. Півень сокотав та скликав курей. Всі Мотрині кури перелетіли через тин в огірки. За курми полізли крізь тин курчата. Квочка вигребла яму саме серед огудиння.

 Стара Кайдашиха вийшла на город, угляділа таку шкоду та аж за голову вхопилась. Вона налапала під ногами палицю та й поперла нею на курей. Палиця влучила в півня; півень киркнув і потяг через тин перебиту ногу. Двоє курчат лягло на місці.

 Мотря вибігла і вгляділа свого півня. Півень тяг ногу по землі.

 — Чи це ви, мамо, перебили моєму півневі ногу? — гукнула Мотря через тин до Кайдашихи.

 — А то ж хто? А як ще раз твої кури підуть на наші огірки, то я їх поріжу та поїм.

 — То й заплатите! Хіба в нас волості нема, — говорила Мотря. — Не було, пак, вам на городі місця для огірків; насадили під самим перелазом. Карпе, чи ти бачиш, що то таке?

 — А що? Півень ногу волочить, — обізвався спокійно Карпо.

 — Карпе! Піди до матері та скажи їй, нехай вона другий раз не б'є моїх курей, — чіплялась Мотря.

 — Гм? — мукнув Карпо, стоячи коло хати.

 — Карпе! Чи ти чуєш, чи тобі позакладало? — кричала Мотря.

 Карпо стояв і дивився на півня.

 — Карпе! Чи ти глухий, чи ти хочеш мене з світу зогнати? Піди та вилай свою матір.

 — Іди та лайся, про мене, хоч до самого вечора, — сказав дуже спокійно Карпо.

 — Так, їй-богу, так. Оце добре! Мати вбила двоє курчат, перебила півневі ногу...

 — Підсипай, підсипай перцю, — насмішкувато сказав Карпо.

 — Біжи! Нехай Лаврін заплатить за півня! — крикнула Мотря під самим вухом у Карпа.

 — Ану голосніше, бо не чую! Підкидай солі до перцю, бо вже давно їли з перцем.

 — Піди посип перцем своїй матері в носі та в роті, — верещала Мотря.

 — Та й бриклива ж ти, Мотре, хоч я тебе колись любив за той перець. Вже дуже наперчила!

 — Бий тебе сила Божа, ледащо! — крикнула Мотря, кидаючись до Карпа.

 — Одчепись, бо як пхну, то й перекинешся! — промовив спокійно Карпо, скоса подивившись на Мотрю й насупивши брови.

 Мотря оступилась.

 Саме того вечора Лаврінів кабанчик просунув рилом тин та й побіг у Мотрину картоплю. Як угляділа Мотря, як ухопить хворостину, як вперіщить кабанчика по спині! Кабанчик закувікав та й потяг по землі зад з двома ногами. Мотря вхопила його за ноги та й перекинула в Лаврінів двір. Стара Кайдашиха вибігла з хати, вгляділа кабанчика й наробила галасу на ввесь двір.

 — А це хто перебив спину нашому кабанцеві?

 — Я перебила! — гукнула Мотря з-за угла своєї хати. — Нехай не лазить в мій огород. Оце вам за мого півня.

 Мотря стояла за своєю хатою й виглядала зумисне Кайдашиху. Вона гукнула до Кайдашихи одривчасто, крутнулась і побігла в хату.

 — Лавріне! Мелашко! Вся чесна громадо! Збігайтеся сюди! Чи ви бачите, що наробила наша Мотруня?

 Лаврін і Мелашка вибігли з хати й дивились на бідного кабанця, їх взяв жаль та досада.

 — Це вже Мотря і справді не знати що виробляє, — сказав Лаврін на вітер.

 Мотря стояла за вуглом і тільки того й ждала, вона вискочила з-за вугла, як козак з маку.

 — Ось і я! Чую, чую, як мене клянете! Оце вам за мого півня! Оце вам за мої курчата, що свекруха побила. Тепер позивайте мене!

 Мотря вдарила кулаком об кулак, нахилившись через тин як можна далі в Лаврінів двір, неначе хотіла достати кулаками до Кайдашихи; потім крутнулась і швидко щезла за вуглом, неначе на повітрі розлетілась.

 — Постривай же ти, суко! Скручу я голову твоєму півневі, — сказала Кайдашиха.

 Кайдашиха взяла кужіль, сіла прясти за хатою та все поглядала на огірки. Коли це Мотрин півень вилітає на тин; потріпав крилами, закукурікав та — шубовсть в Лаврінові огірки. Кайдашиха схопилась з місця та давай закрадаться до півня з кужелем. А півень клює огірки та тільки: со-ко-ко-ко-ко! неначе дражниться з баби. Баба як поперла кужелем та лусь його по голові! Півень закрутився на одному місці. Кайдашиха вхопила його, скрутила йому в'язи, потім дорізала, опарила, об'скубла та й укинула в борщ.

 Але в той час прийшли Мотрині діти до Мелащиних дітей гулять. Старший хлопець і вглядів півнячу перебиту ногу, що стриміла з горшка. Він зараз чкурнув до матері та й розказав.

 Мотря вбігла в Лаврінову хату, заглянула в піч, не сказавши добридень. Ой таточку! Ой лишечко! З горшка й справді стриміла здорова перебита півняча нога з товстою ґулею посередині і з одним одрубаним кігтем. Не сказавши нікому й слова, Мотря вхопила півня за ногу, витягла з борщу та й дала драла з хати.

 — Ой бабо! — крикнула одна дитина до старої Кайдашихи. — Побіг півень з горшка, тільки патьоки по припічку потекли. Баба мовчала, надувши щоки. Мелашці стало ніякове. Лаврін осміхнувся.

 Мотря вбігла в свою хату з півнем в руках та сунулась до Карпа.

 — Чи ти ба, що твоя мати виробляє! Ото тобі перець з сіллю. Піди насип своїй матері повний рот перцю, ще й сліпе око потруси. Вона зовсім сказилась і без перцю. Адже ж це наш півень? — сказала Мотря, показуючи Карпові перебиту ногу.

 — Наш. Навіщо ж ти зарізала?