Читаем Як Україна втрачала Донбас полностью

Лідери сепаратистів заявили про створення «тимчасового уряду ДНР». Формально в «уряді» було відразу кілька співголів, але де–факто першою особою самопроголошеної ДНР став Денис Пушилін. Його кар’єрний ріст був неймовірно стрімким навіть у порівнянні з кар’єрами інших сепаратистських лідерів. Тільки 5 квітня на черговому проросійському мітингу Пушилін був оголошений новим «заступником народного губернатора» і таким чином замінив заарештованого за день до цього Роберта Доню. А вже за кілька днів він очолив нову «республіку». Як і попередні «народні губернатори», Пушилін був до того нікому не відомий і взявся немов нізвідки. Крім нього, у «тимчасовому уряді» опинилися також ветерани донецького сепаратизму — Роман Лягін, Андрій Пургін та Олександр Хряков. А ось «губарєвці», які заварили всю цю кашу, фактично залишилися за бортом. Після 6 квітня на перші ролі в проросійському русі висунулися люди, які давно і послідовно співпрацювали з політиками з Партії регіонів і мали в Донецьку репутацію провокаторів.

Пушилін, на відміну від фанатичного Губарєва, виглядав прагматиком. Раніше він не брав активної участі у проросійських рухах, не був помічений на мітингах та круглих столах, присвячених російсько–українській дружбі. До подій 2014 року Пушилін не мав жодного авторитету в політичному середовищі міста та заробляв на фінансовій піраміді МММ. З огляду на ці обставини було схоже, що до антиукраїнського повстання він приєднався з якихось меркантильних міркувань, просто відчувши сприятливу кон’юнктуру. Новий ватажок сепаратистів говорив не стільки про приєднання до Росії, скільки про регіональну самостійність.

Ці міркування про Баварію дивним чином збігалися з тим, що казав Олександр Бобков, який також любив згадувати цей німецький регіон для прикладу. І Бобков, справді, дуже скоро з’явився у захопленому будинку Донецької ОДА. 11 квітня він провів зустріч із «тимчасовим урядом ДНР», на якій розповів, що подав законопроект «Про місцевий референдум» і добиватиметься, щоб парламент його ухвалив. В «уряді ДНР» ідею одразу схвалили, і в цьому не було нічого дивного, адже більшість присутніх там людей були добре знайомі з Бобковим.

Незважаючи на відкриту підтримку донецьких сепаратистів, Бобков залишався депутатом Верховної Ради і далі спокійно працював у парламенті, де справді просував закон про місцевий референдум. Задум його полягав у тому, щоб домогтися легалізації сепаратистських рухів, а потім очолити їх. При цьому новий український уряд, який сепаратисти Донбасу звинувачували у страшній кровожерливості, не чинив Бобкову жодних перешкод.