Читаем Голова Якова полностью

— Ходімо, мила моя, завжди усміхнена Майє. Пропоную влаштувати сьогодні

святкову вечерю з печінки, яку я привіз. Печінка по-баварськи з білим оцтовим соусом —

моя коронна страва. Погасимо світло, запалимо свічки... Смачна вечеря, барокова

музика... Боже, я направду радий, що маю причину приїжджати у ваш дім...

13.

Йоланта вийшла їй назустріч з кухні, розтріпана, в чорній вуалі на голе тіло, з яскравими

губами.

— У вас що, була пожежа? — спитала в неї Майя.

Веранду затягло непрозорим димком.

— Я готувала водорості, — сказала Йоланта. — Забула, і вони згоріли мені, уявляєш?

Палений водорост гірчив. Увесь вечір Майя вдихала запах диму. Ним пропах одяг, стіни, фіранки на вікнах. Палені водорості розповідали про ніч і морок.

14.

Вечеря була готова. На столі палали свічки, повітряний контртенор під звуки клавесина

співав «Thrice happy, happy lovers...». Тарілки і прибори розкладені. На тарелях парувала

печінка по-баварськи з картопляним пюре. Майя поставила тарілку з вечерею навпроти

Богуса.

— Смачного, — сказала вона і сіла разом зі всіма до столу.

На тарілці Богуса лежав шматок сирої печінки. Печінка виблискувала у світлі свічок. Богус

нахилився над тарілкою і вдихнув її запах.

— Чудесно, — сказав він і усміхнувся Майї.

Майя вдала, що зосереджено їсть гречку.

Богус нарізав печінку на шматки і відправляв їх до рота.

— Що це звучить, пане маестро? Утихомирлива музика. Такий прозорий,

аполлонічний спокій.

— Це Генрі Персел, «Прекрасні пісні для кастратів». Приємно, що наші смаки

збігаються.

«May you be forever, ever, ever, ever free», — виводив тонкий голос, який Майя прийняла

за жіночий. У ній буяла зла радість помсти.

— Як печінка, пане Богусе? — поцікавилась вона.

— Печінка відмінна, дякую. Мушу зробити комплімент самому собі. Це справді

печінка молодого теляти. Яловичину я недолюблюю. Ви ж захоплюєтесь Півднем? Ви,

напевне, знаєте, що російське «говядина» походить від санскритського «Ґовінда» — одне

з імен Крішни.

Гречка перестала смакувати Майї.

— Ця сира печінка нагадала мені мою молодість...

Тут озвалася Йоланта, котра теж зрозуміла, в чому справа.

— Як у вас опинилася сира печінка в тарілці, пане Богусе?

— Йоланто, ця печінка опинилася у мене з доброї волі Майї. Сьогодні з нею ми стали

свідками сцен живої природи. Боюсь, вони похитнули в Майї вегетаріанські настрої, але

не в тім річ. Я хотів сказати...

Майя затулила очі долонею. Вона ненавиділа цього скорпіона.

— ... що смак сирої печінки нагадав мені молоді роки. Я палав вогнем дослідження

себе, своїх можливостей. Мені було цікаво, де закінчується межа витривалості людини.

«Sweeter than roses...» — заспокоював контртенор.

— ...одним із найбільших табу для нас є споживання мертлятини. Для чого природа


встановила цей запобіжник? Невже для того, аби вберегти людину від отруєння трупними

токсинами? Але ця заборона не щезає навіть тоді, коли тухле м'ясо проварити в

скороварці. Чому, запитував я себе, чому інтелект повинен підкорятися інстинктам? Цього

я не розумів. Хоч інстинкт і відраджує нас від протухлого м'яса, вивареного у трьох

бульйонах, організм сприймає цю їжу і готовий функціонувати далі. Щодо страв на вогні, то тут можу поділитися досвідом і сказати, що термічне обробляння покращує смак

пташиного м'яса, навіть м'яса таких помийних птахів, як ворона чи голуб. Натомість псує

смак риби — наприклад, минтая або тріски. Хоча, знову ж таки, покращує смак

земноводних і рептилій, як-от ящірок. Сире м'ясо жаб схоже на сире м'ясо раків. Ропух

куштувати не рекомендую — вони часто отруйні. Поживними є змії.

— Як цікаво, — зауважив Яків.

«Ненавиджу, ненавиджу вас всіх», — кричала подумки Майя.

— На жаль, не знайшов спільної мови з молюсками. Слимаків сирими їсти не

наважився, їхні нутрощі кишать інфекцією та паразитами. Зготовані на вогні, вони стають

доволі прийнятними. Якось на Тянь-Шані я два тижні харчувався гречкою і слизняками —

такими крупними молюсками без раковин. Дощові хробаки, підсмажені на олії, теж є

джерелом протеїнів у бідному на білки раціоні. Але їх слід потримати голодними, щоб

вони спорожнились. Комахи, скажу вам, панове, — окрема царина. Найсмачнішими досі

вважаю сарану і коників-стрибунців. Я б навіть сказав, вони володіють деякими

психотропними властивостями. Неїстівними виявилися лускокрилі.

Найсильніше я отруївся, коли з'їв кілька лялечок невідомого мені метелика. Кокони

шовкопряда, правильно приготовані, я куштував у Китаї, це їжа на любителя. Жуки,

павуки, а особливо мурахи та їхні личинки — їстівні і поживні. Жуки переважно мають

свій запах. Якщо при обробці неприємний запах щезає, я це розцінюю як ознаку їстівності.

Якщо посилюється — навіть не куштую. Киньте на розпечену бритванку муху і таргана, і ви

зрозумієте, про що я кажу...

Майя вийшла з-за столу і залишила веранду. До неї ще доносився голос Богуса:

— І все-таки ця музика, пане Якове, ця музика!.. Вона заворожує своєю поміркованістю і

красою. Здається, вона упокоїла б навіть дикого звіра...

Кастрат виводив божественні мелодії, які було чутно у цілому домі: «Aliluiah, aliluiah».

15.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Обитель
Обитель

Захар Прилепин — прозаик, публицист, музыкант, обладатель премий «Национальный бестселлер», «СуперНацБест» и «Ясная Поляна»… Известность ему принесли романы «Патологии» (о войне в Чечне) и «Санькя»(о молодых нацболах), «пацанские» рассказы — «Грех» и «Ботинки, полные горячей водкой». В новом романе «Обитель» писатель обращается к другому времени и другому опыту.Соловки, конец двадцатых годов. Широкое полотно босховского размаха, с десятками персонажей, с отчетливыми следами прошлого и отблесками гроз будущего — и целая жизнь, уместившаяся в одну осень. Молодой человек двадцати семи лет от роду, оказавшийся в лагере. Величественная природа — и клубок человеческих судеб, где невозможно отличить палачей от жертв. Трагическая история одной любви — и история всей страны с ее болью, кровью, ненавистью, отраженная в Соловецком острове, как в зеркале.

Захар Прилепин

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Роман / Современная проза
Дорога
Дорога

Все не так просто, не так ладно в семейной жизни Родислава и Любы Романовых, начинавшейся столь счастливо. Какой бы идиллической ни казалась их семья, тайные трещины и скрытые изъяны неумолимо подтачивают ее основы. И Любе, и уж тем более Родиславу есть за что упрекнуть себя, в чем горько покаяться, над чем подумать бессонными ночами. И с детьми начинаются проблемы, особенно с сыном. То обстоятельство, что фактически по их вине в тюрьме сидит невиновный человек, тяжким грузом лежит на совести Романовых. Так дальше жить нельзя – эта угловатая, колючая, некомфортная истина становится все очевидней. Но Родислав и Люба даже не подозревают, как близки к катастрофе, какая тонкая грань отделяет супругов от того момента, когда все внезапно вскроется и жизнь покатится по совершенно непредсказуемому пути…

Александра Маринина , Александра Борисовна Маринина

Проза / Современная русская и зарубежная проза / Современная проза