Читаем Година Бика полностью

— Відчуття необхідності жертви — найархаїчніше в людині, воно проходить через усі релігії в історії древніх суспільств, щоб уласкавити невідому силу, пом’якшити божество, надати довговічність слабкій долі. Від заколювання людей на вівтарях перед боєм, полюванням, для врожаю чи заснування будівель, від колосальних гекатомб вождів, царів, фараонів до неймовірного винищення в ім’я примарних політичних і релігійних ідей, національної ворожнечі. Але ми, ті, хто пізнав міру, творці великих охоронних устроїв суспільства, покликаних відвертати горе й жертви, — невже ми ще не розлучилися з цією древньою рисою психіки?

Фай Родіс ласкаво провела пальцями по чуприні Гріфа.

— Якщо ми вторгаємося в життя Торманса, застосовуючи застарілі методи — зіткнення сили із силою, якщо ми спускаємось до рівня їхніх уявлень про життя і мрію… — Родіс замовкла.

— Отже, приймаємо й необхідність жертви. Чи не так?

— Так, Ріфт…

Тільки-но Родіс увійшла до своєї каюти, як її сигнальний браслет спалахнув — Чеді Даан, котра якийсь час уникала зустрічі з нею сам на сам, просила дозволу прийти.

— Мабуть, я велика нетяма, — заявила Чеді, ледве переступивши поріг, — я так мало знаю про великі складності життя…

Фай Родіс злегка потисла гарячі, обрамлені на зап’ястках срібними кільцями скафандра руки дівчини, милуючись її обличчям, що почало смуглявіти в овалі попелясто-русявого волосся.

— Не побивайся так, Чеді! Головне завжди і всюди — не робити вчинку, продиктованого хибною думкою. Хто не плутався у, здавалось би, нерозв’язних протиріччях? Навіть боги древніх вірувань були схильні до цього. Тільки природа буває немилосердно жорстокою, коли вирішує протиріччя сліпим експериментом за рахунок усього живого!

Вони сіли на диван. Чеді запитально подивилась на Родіс.

— Розкажіть мені про теорію інферно, — трохи повагавшись, попросила вона й квапливо додала: — Мені дуже важливо це знати.

Родіс задумливо пройшлася по каюті і, зупинившись біля стелажа мікробібліотеки, провела пальцями по зелених платівках кодових позначень.

— Теорія інфернальності — так її називають здавна. Насправді ж це не теорія, а звід статистичних спостережень на нашій Землі над стихійними законами життя і особливо людського суспільства. «Інферно» — від латинського слова «нижній, підземний» — означало пекло. До нас дійшла чудова поема Данте, який, хоча писав лише політичну сатиру, уявою створив похмуру картину багатоступінчатого інферно. Він же пояснив зрозумілу колись тільки окультистам страшну суть назви «інферно», його безвихідь. Напис «облиш надію кожен, хто сюди ввійде» на воротах пекла відбивав головну властивість вигаданої людством обителі мук. Це інтуїтивне передчуття істинного підґрунтя історичного розвитку людського суспільства — в еволюції всього життя на Землі як жахливого шляху горя й смерті — було виміряне і враховане з появою електронних машин. Горезвісний природний відбір виявився найяскравішим вираженням інфернальності, методом добиватися поліпшення наосліп, немов у грі, кидаючи кості безліч разів. Але за кожним кидком стоять мільйони життів, які гинули в стражданні і безвиході. Жорстокий відбір формував і спрямовував еволюцію по шляху вдосконалення організму лише в одному, головному, напрямі — більшої свободи, незалежності від зовнішнього середовища. Але це неминуче вимагало підвищення гостроти почуттів, особливо нервової діяльності, зумовлювало неодмінне збільшення суми страждань на життєвому шляху.

Інакше кажучи, цей шлях заводив у глухий кут. Відбувалося множення недозрілого, гіпертрофія одноманітності, як піску в пустелі, порушення унікальності й неповторної дорогоцінності численним повторенням… Проходячи трильйони перетворень від невідомих морських створінь до мислячого організму, тваринне життя мільярди літ геологічної історії перебувало в інферно.

Людина як істота мисляча потрапила в подвійне інферно — для тіла й для душі. Їй спочатку здавалося, що вона врятується від усіх життєвих незгод утечею в природу. Так створювалися казки про первісний рай. Коли стала зрозумілішою будова психіки людини, вчені визначили, що інферно для душі — це первісні інстинкти, полон, в якому людина тримає сама себе, вважаючи, що зберігає індивідуальність. Деякі філософи, утверджуючи фатальну нездоланність інстинктів, сприяли їх розвитку і тим самим ускладнювали вихід з інферно. Тільки створення умов для переваги осіб не інстинктивних, а тих, які самовдосконалюються, могло сприяти здійсненню великого кроку до піднесення суспільної свідомості.

Релігійні люди стали проповідувати, що природа, яка сприяє розвитку інстинктів, — від утілення зла, давно відомого під іменем Сатани. Вчені заперечували, вважаючи, що процес сліпої природної еволюції спрямований на звільнення від зовнішнього середовища і, отже, на вихід з інферно.

З розвитком потужних державних апаратів влади й гноблення, з посиленням націоналізму з наглухо закритими кордонами, інферно стали створюватись і в суспільстві.