Читаем Доктор Сон полностью

Ден хотів було спитати, як це можна сказати «трохи текло» про носову кровотечу, яку довелось витирати більше ніж одним рушником, але потім передумав. Карлінг був нечулим бевзем, і яким чином він отримав тут роботу — нехай навіть у нічну зміну, коли більшість гостей сплять або намагаються поводитися тихо, щоби зайве нікого не турбувати, — було поза Деновим розумінням. Мабуть, хтось десь посмикав за якісь пару ниточок, гадав Ден. Так і працює цей світ. Хіба його рідний батько сам не посмикав був колись за ниточку, щоби отримати ту свою фінальну роботу доглядачем у готелі «Оверлук»? Може, це й не беззаперечний доказ такого стану речей, якщо той, кого ти знав, скористався брудним способом, щоб отримати собі роботу, але це наштовхує на певні думки.

— Приємного тобі вечора, Докторе Сон, — гукнув йому вслід Карлінг, анітрохи не намагаючись притишити голосу.

На сестринському посту Клодет креслила графік роздачі ліків, тимчасом як Дженіс Бейкер дивилася маленький телевізор з приглушеним звуком. По ньому йшла одна з тих безкінечних рекламних передач про якийсь засіб для очищення товстої кишки, але Джен уп’ялася в екран широко розплющеними очима, з відвислою щелепою. Вона здригнулася, коли Ден поцокотів нігтями по стійці, і він зрозумів, що Дженіс не була захоплена передачею, а просто напівспала.

— Хтось із вас може мені сказати щось суттєве про Чарлі? Карлінг знає лише трохи більше за нічого.

Клодет кинула погляд у коридор, пересвідчуючись, що Фреда Карлінга там не видно, але все одно відповіла потім стишеним голосом:

— З цього мужика тут користі, як від цицьок на бику. Я не перестаю сподіватися, що його колись таки виженуть.

Власну схожу думку Ден тримав при собі. Постійна тверезість, як йому відкрилося, робить чуда в сенсі наділення розсудливістю.

— Я його перевіряла п’ятнадцять хвилин тому, — сказала Джен. — Ми всіх перевіряємо особливо часто, щойно до них з візитом з’являється містер Котик.

— Як довго Аззі вже там?

— Він уже нявчав перед дверима, коли ми опівночі заступили на чергування, — сказала Клодет, — тож я йому їх і відкрила. Він одразу ж стрибнув на ліжко. Сам знаєш, як він то робить. Я вже тоді тобі ледь не подзвонила, але Чарлі не спав і був цілком контактний. Я сказала йому привіт, і він мене привітав у відповідь, а потім почав гладити Аззі. Отже, я вирішила зачекати. Десь через годину в нього почалася носова кровотеча. Фред його вмив. Мені довелося нагадати йому, щоб поклав ті рушники до саше.

Саше персонал називав розчинні пластикові мішки, до яких вкладався одяг, постільна білизна і рушники, забруднені тілесними рідинами й тканинами. Таким було прийняте в штаті Нью-Гемпшир правило, що передбачало мінімізацію поширення патогенів, які переносяться з кров’ю.

— Коли я заходила подивитися на нього хвилин сорок-п’ятдесят тому, — сказала Джен, — він спав. Я його торкнулася. Він розплющив очі, вони в нього були налиті кров’ю. Тоді-то я й зателефонувала Емерсону, — додала Клодет. — І тільки після того, як від тієї дівчини, його секретарки, я отримала «аж ніяк, Хосе», я подзвонила тобі. Ти вже зараз підеш туди?

— Так.

— Щасти, — сказала Джен. — Поклич, якщо щось знадобиться.

— Авжеж. Навіщо ти дивишся цю рекламу чищення кишок, Дженні? Чи це щось особисте?

Вона позіхнула:

— Єдине інше, що можна побачити о цій годині — це рекламну передачу про «Ахх Бра»[137], а я вже один такий маю.

4

Двері апартаменту «Алан Шепард» стояли напіввідчиненими, проте Ден все одно постукав. Не почувши відповіді, він штовхнув їх, прочиняючи навстіж. Хтось (мабуть, одна з медсестер; майже напевне, що не Фред Карлінг) трохи підрегулював його ліжко. Підтягнув Чарлі Хейзу на груди ковдру. Йому було дев’яносто один, стражденно худому і такому блідому, що майже відсутньому на позір у реальності. Денові довелося тихо простояти з півхвилини, поки він упевнився, що піжамна сорочка старого ще здіймається й опадає. Аззі скрутився калачиком біля скупої опуклості його стегна. Коли Ден увійшов до палати, кіт поглянув на нього своїми незбагненними очима.

— Містере Хейз? Чарлі?

Очі Чарлі не розплющилися. Повіки в нього були посинілими. Шкіра під ними була темнішою, пурпурово-чорною. Наблизившись до ліжка, Ден побачив ще й інший колір: присохлу кров’яну кірку під обома ніздрями і в одному кутку зчеплених губ.

Ден пішов до ванної, взяв махрову мачулку, намочив її у воді й викрутив. Коли він повернувся до ліжка Чарлі, Аззі підвівся на лапи й делікатно переступив по інший бік сплячого чоловіка, звільняючи Денові місце, де той міг сісти. Простирадло було ще теплим після тіла Аззі. Лагідними рухами Ден витер присохлу кров у Чарлі з-під носа. Коли він уже витирав йому рот, Чарлі розплющив очі.

— Дене, це ти чи не ти? У мене ніби туман трохи в очах.

Кров’ю вони зайшли, ось що з ними було.

— Як ти почуваєшся, Чарлі? Болить що-небудь? Я можу покликати Клодет, щоб дала тобі якусь пігулку.

— Ніякого болю, — відповів Чарлі. Очі його перекинулися на Аззі, потім знову на Дена. — Я розумію, чому він тут. І розумію, чому тут ти.