Читаем Чтиво полностью

— Товаришу! — другий помічник заступника другого міністра, що відповідав за відходи тваринного походження, привітав його поцілунком, від якого на вусах Пфефферкорна лишилися вологі сліди.— Сідайте, будь ласка, сідайте! Передаю вам щирі побажання процвітання і партнерства між нашими двома націями. Так, сідайте, будь ласка! Ні, я наполягаю: я постою. Я і так довго сидів, еге ж? Це не дуже добре для сідниць. Що? Так, так. Будь ласка! За ваше здоров’я. «Трійничка», га? Ми кажемо: першу пляшку за хворих, другу пляшку за здорових, наступну пляшку за померлих, а четверту пляшку знову за живих. Га? Га? Ха! За ваше здоров’я. Мені дуже приємно отримати заяву на експорт відходів. За ваше здоров’я. На жаль, мушу повідомити, що ця заява неповна. Так, десять тисяч вибачень... За ваше здоров’я. Відсутня оплата за заяву, відсутня документація про цілі заяви, нотаріально завірена заява про те, що ви не укладатимете згоди з іншими сторонами, і багато чого іншого. Процес потрібно ініціювати згори. Будь ласка, не засмучуйтесь. За ваше здоров’я. Що? Ні. Прискорити неможливо, неможливо. Що? Ні. Неможливо. Що? Я пораджуся. Неможливо.— Він поклав хабаря до кишені.— За ваше здоров’я!

Пфефферкорн, п’яно похитуючись, вийшов на палюче сонце і вступив у переговори зі смердючими вулицями, повними собак, котів, курей, кіз, дітей, заводських робітників, селян, кишенькових злодіїв, солдатів і сільських жінок на допотопних велосипедах. Різноманітність облич видавала сторіччя завоювань, підкорень, шлюбів з людьми інших національностей. Очі у них були вузькими чи круглими, крижано-блакитними чи каламутними. Відтінок кольору обличчя коливався в діапазоні від насиченого коричневого до золотисто-бежевого. Фігури були грубо вирізаними, кістки — тонкими і ховалися під купою плоті чи під туго натягнутою, немов барабан, шкірою. Стільки облич, і всі вони були схожі лише через напружений вираз недовіри і покори. Стільки облич, а того, що він шукав, немає.

«Карлотто,— подумав він, я приїхав по тебе».

За квартал він натрапив на юрбу, що зібралася подивитись, як трійко чоловіків без піджаків лагодила зламаного воза, але скоро всі розійшлися, розчаровані, що домкрат витримав і нікого не розчавило до смерті. Він повернув на незамощену алею, що виходила на широкий, щоправда, весь у ямах, бульвар, прикрашений плакатами, які вихваляли чесноти фізичної праці. Хатинки з очеретяними дахами, сараями для кіз і пониклими городами межувала з бетонними монстрами радянської епохи. «МІНІСТЕРСТВО ФАКТІВ»,— прочитав Пфефферкорн. «МІНІСТЕРСТВО МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ», «МІНІСТЕРСТВО ВЗУТТЯ», «МІНІСТЕРСТВО ДОВГОЛАНЦЮГОВИХ СПОЛУЧЕНЬ ВУГЛЕЦЮ». Визначити пріоритети держави дуже легко. «МІНІСТЕРСТВО БЕЗПЕКИ» було блискучим та імпозантним, як і «МІНІСТЕРСТВО ПОЕЗІЇ». До вестибюлю «МІНІСТЕРСТВА КОРЕНЕПЛОДІВ» уліз би фонтан п’ятнадцять футів заввишки. На потрісканому фасаді «МІНІСТЕРСТВА ТРАНСПОРТНОГО КОНТРОЛЮ» висів плакат із портретом загиблого Жулька і слоганом: «Справа революції живе!»

Хоча, коли він вийшов після своєї наступної зустрічі з помічником радника діючого голови відділу стандартів Міністерства летючих мінеральних колоїдів, день уже повернув на вечір, сонце іще трималося високо в небі, і спека дратувала так само, як і вранці. Пфефферкорн сів на бордюр і опустив голову між колінами. У порівнянні з розпиванням «трійнички» віч-на-віч із помічником радника діючого голови відділу стандартів Міністерства летючих мінеральних колоїдів частування в кабінеті другого помічника заступника другого міністра, що відповідав за відходи тваринного походження, було дитячою забавкою. Пфефферкорн навіть і гадки не мав, як тепер знайти дорогу до готелю. Вирішив поспати на узбіччі. Температура мало чим відрізнялася від температури в його номері. Тож яка різниця? Він згорнувся калачиком. За мить його вже піднімали на ноги двійко солдат і вимагали показати документи. Він витяг перепустку туриста. Вони наказали йому йти до «Метрополю», і коли він пішов не в той бік, підхопили під руки і потягли в потрібному напрямку. Хитаючись, він пройшов через вестибюль, змусив розступитися купку старих дідуганів і мало не впав на стойку адміністратора, штовхнувши її так, що загойдався портрет Жулька на стіні.

Адміністратор поправив портрет.

— Сподіваюсь, месьє чудово провів день.

— Для мене є повідомлення? — запитав Пфефферкорн.

— Ні, вибачте,— адміністратор сховав гроші в рукав, передав Пфефферкорну ключ від номера і жестом запросив до їдальні.— Будь ласка, месьє, пригощайтесь. Вечеря на вас чекає. Шведський стіл.

Китайський бізнесмен монополізував самовар. Пфефферкорнові не терпілося закинути щось у неспокійний шлунок, тож він переглянув, що пропонують, і зупинився на пирогах з коренеплодами і козячим сиром, який нарізала на невеличкі кубики сувора жінка в гумових рукавичках. Більше одного шматочка вона давати відмовилася. Він поліз за грошима.

— Е, друже, ні, ні.