Читаем 11/22/63 полностью

— З північної частини штату, приїхав нещодавно з Деррі. Займаюся комерційною нерухомістю. Зараз, перед тим як вирушити далі на південь, відпочиваю на озері Себаго. Бажаєте почути якісь імена? Рекомендації, так би мовити? — Я усміхнувся. — Від людей, котрі підтвердять вам, що я не причинний?

— У мисливський сезон він щонеділі ходить у ліс, — повідомила місіс Каллем. — Це єдиний день, коли він має таку можливість, бо весь тиждень працює, а повертається додому, коли вже так близько до смерку, що й рушницю заряджати не варто.

Дивилася вона так само недовірливо, але тепер я помітив у її погляді ще дещо, дещо таке, що дарувало мені надію. Коли ти молода і вже маєш дитину, а твій чоловік займається ручною працею, на що вказували його мозолясті, потріскані долоні, двісті баксів — це чималенько харчів. Або у 1958 році — дві з половиною щомісячні виплати за дім.

— Я міг би й пропустити один день полювання, — зауважив Каллем. — Поблизу й так вже геть усе підчищено, Бові-Гілл — єдине місце, де ще можна вполювати того чортового оленя.

— Слідкуйте за своїм язиком біля дитини, містере Каллем, — мовила його дружина. Тоном різким, але, коли чоловік поцілував її в щоку, вона посміхнулася.

— Містере Емберсон, мені треба побалакати з дружиною, — сказав Каллем. — Ви не проти постояти, почекати на ґанку пару-трійко хвилин?

— Я ще краще зроблю, — сказав я. — Я поїду до Бравні й заряджуся. — Зарядом більшість деррійців називали содову. — Можу привезти вам попити чогось освіжаючого.

Вони, подякувавши, відмовились, і Марні Каллем зачинила двері перед моїм носом. Я поїхав до Бравні, де купив собі «Помаранчевий краш»[293], а для малої дівчинки лакричних ірисок, котрі, як я гадав, їй мусять сподобатися, якщо, звісно, їй вже можна таким ласувати. Каллеми мене виставлять, думав я. Делікатно, з вибаченнями, проте непохитно. Я для них дивак з дивацькою пропозицією. Я мав надію, що зміна минулого цього разу відбуватиметься легше, бо Ел тут його вже двічі був змінював. Насправді, все виявилося зовсім не так.

Але на мене чекав сюрприз. Каллем сказав «так», і його дружина дозволила мені самому дати цукерку малій, котра прийняла її з радісним гугуканням, почала смоктати, а потім, наче гребінцем, чесати нею собі волосся. Вони навіть запропонували мені залишитися повечеряти з ними, від чого я відмовився. Я запропонував Енді Каллему завдаток п’ятдесят доларів, від чого відмовився він… але його дружина наполягла, щоб він таки взяв ці гроші.

Назад на Себаго я вів машину з радісним серцем, але коли знову їхав у Дерам вранці п’ятнадцятого листопада (білі поля було вкрито таким товстим шаром інею, що вбрані у помаранчеве мисливці, котрих там ходило вже сила-силенна, залишали на них сліди), мій настрій перемінився. «Він зателефонував до поліції штату або місцевому констеблю, — думав я, — і поки мене допитуватимуть у найближчій поліцейській дільниці, намагаючись з’ясувати, якого ґатунку я псих, Каллем вирушить на полювання в ліс Бові-Гілл».

Але на під’їзній алеї не стояло поліцейського автомобіля, тільки «Форд»-дерев’янка Енді Каллема. З моєю новенькою дошкою для крибеджу в руках я підійшов до дверей. Відчинивши мені, він запитав:

— Готові до навчання, містере Емберсон?

— Так, сер, готовий, — посміхнувся я.

Він повів мене на задню веранду; не думаю, щоб його пані воліла бачити мене в хаті разом із собою й дитиною. Правила були прості. Кілочками виставлялися очки, за гру треба було зробити два кола по дошці. Я дізнався, що таке правильний валет і подвійні ряди, що значить застрягти в ямі і про «містичне число дев’ятнадцять», як його називав Енді, або інакше — неможлива взятка. Потім ми грали. Я спочатку слідкував за рахунком, але покинув, коли Каллем вирвався вперед на чотири сотні пунктів. Раз у раз, коли звідкись чувся постріл якогось мисливця, Каллем дивився в бік лісу, що починався за його маленьким заднім подвір’ям.

— Наступної неділі, — промовив я в один з таких моментів. — Ви точно будете там наступної неділі.

— Може дощити, — відповів він, та тут же й розсміявся. — Мені-то жалітися? Я розважаюся й одночасно заробляю гроші. А у вас дедалі краще виходить, Джордже.